Плата за землю з фізичних осіб

Плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ)

Об’єктами оподаткування земельним податком є:

земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

земельні частки (паї), які перебувають у власності .

Базою оподаткування земельним податком є:

нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розд. XII ПКУ;

площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Орендна плата – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПКУ), при цьому річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, – у розмірі не більше 3% їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування – не більше 1% їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3% та не більше 1% їх нормативної грошової оцінки;

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено,

– у розмірі не більше 5% нормативної грошової оцінки одиниці площі рілліпо області,

для сільськогосподарських угідь

– не менше 0,3% та не більше 5% нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ);

не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки (п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПКУ);

може перевищувати граничний розмір орендної плати (більше 12 %), у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (п. п. 288.5.3 п. 288.5 ст. 288 ПКУ);

Для платників земельного податку законодавством також передбачені пільги.

Від сплати земельного податку звільняються (п. 281.1 ст. 281 ПКУ):

- особи з інвалідністю першої і другої групи;

- фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

- пенсіонери (за віком);

- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм (п.281.2 ст. 281 ПКУ):

-        для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більше як 2 гектари;

-        для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах-не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

-        для ведення садівництва – не більш як 0,12 гектара.

Якщо фізична особа, станом на 1 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, площа яких перевищує межі граничних норм, така особа до 1 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельних ділянок для застосування пільги (п. 281.4 ст. 281 ПКУ).

Пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з базового податкового (звітного) періоду, у якому подано таку заяву, та діє до початку місяця, що настає за місяцем подання нової заяви про застосування пільги.

У разі подання фізичною особою, яка станом на 1 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, заяви про застосування пільги після 1 травня поточного року, пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з наступного податкового (звітного) періоду.